|
|
|
Всеукраїнське координаційне бюро Міжнародної
громадсько-державної програми «Освіта Дорослих України» за сприяння Інституту освіти ЮНЕСКО |
|
UKRAINIAN COORDINATION BUREAU of INTERNATIONAL ADULTS EDUCATION PROGRAM with UNESCO assistance |
01033, м. Київ, вул. Паньківська, 2 |
Болтівець С.І. |
|
Розвиток
освіти дорослих в Україні
З ініціативи Великої Британії, яка в 1992
році провела Національний тиждень навчання дорослих, протягом наступних
1993-1999 років у 28 країнах світу почали проводити такі тижні. А з 2000 року приєдналися ще 18 країн,
зокрема Україна. Відтоді проведення Тижнів освіти дорослих набуло
міжнародного статусу. До нього приєдналися всі країни – члени
ООН.
Нещодавно
відбувся IV Міжнародний тиждень освіти дорослих під девізом “Освіта
дорослих для безпеки життя”. Організаторами стали Міністерство
освіти і науки, Академія педагогічних наук, Всеукраїнське координаційне
бюро Міжнародної громадсько-державної програми “Освіта дорослих
в Україні”, Міжнародний комітет захисту прав людини, Товариство
“Знання”, Інститут підготовки кадрів промисловості Мінпромполітики, Всеукраїнська асоціація післядипломної
і безперервної освіти, Інститут психології ім. Григорія Костюка
АПН України. У реалізації програми брали участь учені, народні депутати,
представники міністерств і відомств, центральних і місцевих органів
виконавчої влади, вітчизняних і зарубіжних громадських організацій,
фахівці. На адресу поважного зібрання надійшло багато вітальних
телеграм.
Свій перший Міжнародний тиждень освіти дорослих
Україна провела у вересні
2000-го, а першим розпорядчим документом офіційної участі української
держави у заходах ООН і ЮНЕСКО став наказ Міністерства освіти і науки
“Про проведення Міжнародного тижня освіти дорослих”, підписаний
міністром Василем Кременем, і відповідний лист Міністерства
юстиції України. Нині власні національні Тижні освіти дорослих
відбуваються у більш як п’ятдесяти країнах світу. А цього року до них
приєдналася Польська Республіка.
Для підтримки
проведення міжнародних Тижнів освіти дорослих уже діє велика група
працівників, що представляє всі регіони планети. Так, українські
фахівці з освіти дорослих надали підтримку волонтерам Фламандії у підготовці освітніх заходів для дорослих
у сільських місцевостях Королівства Бельгії, а також Канадському
координаційному бюро.
За час, що минув з початку третього тисячоліття,
Україна явила світові найдемократичніші взірці ефективної
громадсько-державної співпраці, зокрема у проведенні І, ІІ і ІІІ Тижнів
освіти дорослих та підготовці до нинішнього свята.
Цю співпрацю
підтримали представники країн - учасниць Європейського регіонального
семінару ЮНЕСКО та Європейської комісії в Брюсселі, що відбувся
в грудні 2001 року на тему: “Засоби демократизації освіти дорослих”,
на якому була представлена доповідь Всеукраїнського координаційного
бюро “Демократичні стратегії розвитку освіти дорослих у сучасній
Україні”. І це не випадково. Адже Україна має прадавні традиції в
освіті. Київський князь Володимир Святославович першим узяв на себе
місію духовного просвітництва, навчання українського народу,
ставши творцем нових перспектив розвитку нації, нової епохи, яку
називаємо Золотою добою нашої історії. Нині ми відзначаємо
950-літній ювілей з дня народження князя Володимира Мономаха, автора
“Повчання” своїм уже дорослим дітям, написаного ним на прикладі
власного життя.
Пізнавальні прагнення дорослих, які гармонізували
протягом століть власне природне самоусвідомлення, зберігали
тим самим і своє життя, і життя підростаючих поколінь. Прикладом такого
людинознавчого руху за право пізнання власної історичної пам’яті,
мови, яка єднає народ, власної, національної свідомості є заснована
у 1868 році професором Анатолієм Вахняниним
перша українська “Просвіта”. Нині їй виповнюється 135 років.
Чи не тому українська педагогічна культура
посідає першість у розробленні андрагогіки
- теорії просвіти, просвітницької діяльності для дорослих людей,
їх навчання і виховання, здійсненому у 10-20-х роках ХХ століття? Директором
гімназії “Рідна школа”, засновником загальноосвітнього “Селянського
університету” для дорослих був Михайло Галущинський,
який своєю організаторською працею, пропагандою, науковими працями
і студіями започаткував освіту дорослих поколінь, став першим
українським ученим-андрагогом. Андрагогічний напрям подальшого розвитку набув
у другій половині ХХ століття в
США, Німеччині, Нідерландах, Бельгії, Швейцарії, Югославії, Польщі,
Угорщині, Великій Британії, Чехії, Словаччині, Фінляндії, а також
у Китаї.
Функція гуманітарної безпеки є наскрізним
началом освітнього зростання суспільства. Так, традиційна культура
є засобом збереження національної ідентичності і тому є значущою
як для нації, так і для сім’ї. Розпад культурної цінності людини деформує
її національну ідентичність, що в перебігу кількох поколінь позначається
на якості і надійності її родиноутворюючих
потенцій, ступені сталості соціальних взаємин. Комплекс рис соціально
мобільної, легкоадаптованої до змінюваних
умов, орієнтованої на особисту вигоду людини, що в цій залежності
вибудовує і припиняє взаємини, якщо він виявляється у значної
кількості осіб, є показником аморфності суспільства, а в періоди
його трансформації, змінюваності - дестабілізуючим фактором.
Соціально-психологічне самопочуття цієї частини населення
виявляє системокомплекс “втрати точки опори”.
Властивості,
що передаються культурі її творцями, втілюють місію гуманітарної
безпеки для її народу і конкретної людини. Найголовніше призначення
цієї місії – забезпечити віднайдення сенсу
власної життєдіяльності людиною і суспільством у цілому. Без
цього енергетичні можливості життя спрямовуватимуться на досягнення
лише видимої скороминущої мети. А це призводить до стану духовної
фрустрації і кризи як окремої людини, так і суспільства в цілому.
Отже, культура, яку створює нація, поряд з
іншими функціями виконує ще й функцію збереження нації і людини
в ній. А виховання як складова частина є внутрішньою сферою безпеки
кожної культури. Набуваючи діяльного втілення в почуттях, мисленні
і уявленнях, культурні утворення виконують роль установок, переконань
і світогляду.
Процес поступального зміцнення державності
виявив взаємозумовлювані очікування суспільства,
що потребують: окреслення сфери національної безпеки в галузі
освіти і виховання дорослих людей; забезпечення цілісної гуманітарної
безпеки держави; державної захищеності безперешкодного і повного
розвитку української культури, національної освіти і виховання.
Основою розв’язання цих проблем є принцип
гармонійного поєднання взаємозалежностей: держава виконує
охорону, створює систему стимулів, забезпечує матеріально, відстежує
безперешкодність і повноту освітньо-виховного
розвитку суспільства; освітньо-виховна сфера забезпечує збереження
і зміцнення держави, поліпшення її якості і привабливості, передачу
культурних набутків новим поколінням та їх трансляцію в суспільстві.
Основоположним принципом національної
безпеки в галузі освіти і виховання є принцип формування спільності
загальнонаціонального інтересу всіх громадян держави: держава забезпечує
виховання і освіту своїх громадян у рівному для всіх обсязі.
Освіта є цінністю, що визначає якість особистості,
безпосередньо впливає на зміцнення здоров’я людини, її потомства,
збільшення тривалості життя. Освіта і виховання – складова частина
духовної культури, що забезпечує самозбереження нації і людини
в ній, передачу набутої культури з покоління в покоління, її самовідтворення і розвиток.
Наше координаційне бюро продовжує узагальнювати
і систематизувати пропозиції та побажання до проекту Закону
України “Про освіту дорослих”, який, на нашу думку, має пройти всенародне
обговорення.
На наш погляд, варто заохотити сільські, селищні,
районні, міські, обласні ради, галузеві міністерства та державні
комітети, підприємства та організації щодо ухвалення, прийняття
та вжиття заходів у царині освіти дорослих і провести оцінку
отриманих результатів. Згадаймо настанову першого міністра освіти
УНР Івана Стешенка: “Громадянами вільної Української Республіки не можна правити
згори, категоричними веліннями; так само й нова школа повинна
правитися самою громадою, в інтересах якої вона виховує майбутніх
громадян”. Отже, й українські школи освітнього зростання дорослих
громадян мають відповідати їхнім прагненням та інтересам.
2003-2012
роки Організація Об’єднаних Націй офіційно проголосила десятиліттям
грамотності, але не елементарної, такої, як просте оволодіння читанням
і письмом, а грамотності суспільної, яка передбачає оволодіння
способами життя в постійно ускладнюваних соціальних
взаєминах, опанування мовою і культурою суспільства, в якому живе
людина.
І саме тому створення найрізноманітнішої
й всеохоплюючої системи освіти дорослих громадян України має будуватись
на трьох підвалинах: активності громадських організацій, фінансовій
активності органів державної виконавчої влади та місцевого самоврядування,
індивідуальній ініціативі самих дорослих громадян України.
Від цієї ініціативи та активності залежить,
у якому суспільстві, протягом якого часу відбуватиметься наше
життя й на якому рівні розвитку сучасне покоління дорослих залишить
його нащадкам.
Ми маємо доземно вклонитись мудрості завбачливих
батьків і матерів, далекоглядних дідусів і бабусь, наших великих прадідів!
Це завдяки їхній ненастанній праці щодо передачі накопиченої за
попередні тисячоліття мудрості нині триває наше життя. Це їхній
свідомій самопожертві ми завдячуємо щасливою миттю нинішнього
буття! Зберігати життя нашої української нації, яке можливе лише
у приязні й співпраці з іншими націями світу, – наше суспільне
й освітнє призначення!
Сергій Болтівець,
голова Всеукраїнського
координаційного бюро
Міжнародної громадсько-державної програми
“Освіта дорослих
в Україні”